На початку 80-х років минулого століття був розроблений і прийнятий мережевий інтернет-протокол IPv4. Ця версія виявилася найбільш успішною, завдяки чому існує дотепер. На кожен IP-адреса виділяється 4 байти. З цієї причини наші адреси складаються з чотирьох блоків десяткових чисел і знаходяться, переважно, в діапазоні від 0.0.0.0 до 255.255.255.255. Чотири групи по 8 бітів гарантували цим протоколом понад 4 мільярдів унікальних IP-адрес, якщо бути точним (4 294 967 296) – божевільно величезне значення за мірками тих років. Тоді вважалося, що цього вистачить назавжди та нічого кращого вигадати не вдасться. Але інтернет розвивався швидше найоптимістичніших прогнозів, а кількість пристроїв, яким була необхідна мережева адреса, активно збільшувалася. Багато в чому це було зумовлено появою широкосмугового інтернету.
Коли розроблявся IP-протокол IPv4, основним способом виходу у всесвітню мережу був телефонний модем, а пристроїв, що постійно знаходилися в мережі, було небагато, тож адрес потрібно було, відповідно, менше. Тому вже на початку 1990-х стало очевидним, що в майбутньому вільні адреси будуть вичерпані. Для розв’язання глобальної проблеми була створена нова версія мережевого протоколу – Internet Protocol version 6. В принципі, IPv6 може гарантувати більше ніж 300 мільйонів адрес на кожного жителя планети. На IP-адресу виділяється 16 байтів (128 бітів) замість 4. Зараз впровадження IPv6 проходить повсюдно, в тому числі та в Україні.
